Етель Пейн — легенда афроамериканської преси. Ця велика жінка була відомою журналісткою та активісткою за громадянські права. Протягом усієї своєї кар’єри вона стала свідком найважливіших моментів у житті США і з радістю писала про них у газеті «Chicago Defender». Невдовзі Етель включили до прессекретарів Білого дому, і вона почала працювати на радіо та телебаченні, де висвітлювала Корейську війну, рух за громадянські права. Детальніше про її життя і кар’єру поговоримо на chicagoka.com.
Дитячі та юнацькі роки
Етель Л. Пейн з’явилася на світ 14 серпня 1911 року в сім’ї Вільяма і Бессі Пейн у Чикаго. Її дідусь і бабуся по батьківській лінії жили в рабстві до кінця громадянської війни. Батько дівчинки працював вантажником у компанії «Pullman», а мама була домогосподаркою, займалася вихованням шістьох дітей. У дитинстві Етель дуже любила читати, особливо вірші Пола Данбара. Початкову освіту дівчинка здобула в середній школі Ліндблома, де її улюбленою вчителькою була Маргарет Діксон, яка раніше навчала Ернеста Гемінґвея. Важливо зазначити, що з молодших класів Пейн терпіла над собою глузування і навіть побої з боку однокласників і тільки через те, що вона була чорношкірою. Коли Етель виповнилося 12 років, з життя пішов її батько. Щоб прогодувати велику сім’ю, вдові нічого не залишалося, як дати притулок квартирантам і продавати розписану вручну порцеляну. Накопичивши грошей, Бессі відкрила пансіон і стала викладати в ньому латинську.
Початок активістської діяльності
У 1930 році Пейн закінчила школу і твердо вирішила для себе — захищати пригноблених. Вивчаючи англійську мову та історію в муніципальному коледжі, і працюючи асистенткою в Чиказькій публічній бібліотеці, Пейн почала займатися активізмом у місцевому відділенні NAACP. Незабаром вона організувала громадські програми в церкві, спрямовані на зниження рівня підліткової злочинності.
Пейн як активістка допомогла організувати міський контингент для маршу на Вашингтон у 1941 році. Лідер Філіп Рендольф дуже сподівався, що загроза масового мітингу змусить федеральний уряд покінчити із сегрегацією у збройних силах і розв’язати проблему нерівності у сфері зайнятості чорношкірих американців. Зіткнувшись із загрозою маршу 100 000 людей на столицю, Франклін Д. Рузвельт підписав указ № 8802, який створив Комітет зі справедливої практики працевлаштування і заборонив уряду дискримінацію за расовими та релігійними ознаками. У відповідь на це Рендольф скасував мітинг.
На початку 1940-х років, розчарувавшись через те, що не змогла вступити до юридичної школи, Етель поїхала в Токіо. Коли в 1950 році почалася Корейська війна, вона у своєму щоденнику звернулася до афроамериканських солдатів. Крім того, Пейн написала про сегрегацію військ, расові образи, які постійно використовуються на їхню адресу, і згадала дітей, які стали сиротами лише тому, що вони народилися від японських матерів і чорношкірих батьків. Незабаром Етель показала свій щоденник репортерові Алексу Вілсону, і той, прочитавши кілька уривків, попросив її переслати записи в газету афроамериканських громад «Chicago Defender».
Статті Етель про події Корейської війни збільшили тираж газети, але водночас були розкритиковані. Жінку почали звинувачувати в тому, що вона своєю чесністю та прямолінійністю, засмучує моральний дух військ. Незабаром її статті побачив головний редактор і запропонував їй постійну роботу в газеті. У 1951 році Пейн почала писати для «Chicago Defender».
Розвиток репортерської кар’єри
Працюючи репортеркою, Пейн намагалася викладати історії, які практично не обговорювалися. Особливу увагу вона приділяла кризі усиновлення афроамериканських дітей і проблемам, з якими стикалися незаміжні матері. У 1951 році Етель переїхала жити до Вашингтона і продовжила писати про історичні події, особливо судовий процес щодо армії Маккарті. Вона також висвітлювала рух за громадянські права, який розрісся в 1950-1960-х роках. У той момент Пейн зрозуміла, що десегрегація не відбудеться лише в тому разі, якщо буде вжито певних заходів, які дозволять спонукати законодавців до дії. Коли історична справа Браун проти Ради з освіти поклала кінець сегрегації в державних школах, Пейн зазначила, що дата, коли має відбутися інтеграція шкіл невідома. Їй не сподобалося те, що десегрегація може зайняти роки. Саме здатність висловлювати свої ідеї у стислій та зрозумілій для громадськості формі, зробила Етель видатною репортеркою.
Викриття президента США
Етель Пейн також була першою афроамериканкою, яка увійшла до складу прессекретарів Білого дому. Працюючи кореспонденткою в газеті, вона змогла взяти кілька інтерв’ю у президента Дуайта Д. Ейзенхауера про його вибір щодо громадянських прав. Пейн не побоялася запитати главу держави, чому він не допустив хор Університету Говарда виступити на святі. Далі вона продовжила ставити запитання про імміграцію, сегрегацію та дискримінацію на території США. Влітку в 1954 році, Етель знову запитала Ейзенхауера про те, чи можуть люди розраховувати на підтримку адміністрації в ухваленні заходів щодо сегрегації в міжштатних поїздках. Президент відповів дуже різко і негарно, заявивши, що чиновники намагаються робити те, що вони вважають за потрібне і справедливе в країні й не збираються підтримувати ту чи іншу групу. Ця відповідь глави держави підтвердила, що уряду немає жодного діла до афроамериканської громади та її боротьби за рівні права. Після цієї розмови преса повідомила, що Ейзенхауер незадоволений питаннями, поставленими йому Пейн. Таким чином, він до кінця свого президентства відмовився спілкуватися з кореспонденткою, а прессекретар Джеймс Хагерті намагався зіпсувати її репутацію. Хагерті провів щодо Пейн розслідування, зокрема вивчив її податкові декларації. Попри це, Етель продовжила працювати й привертати увагу до руху за громадянські права.
Жінка брала інтерв’ю у Мартіна Лютера Кінга-молодшого, перш ніж його ім’я потрапило в заголовки національних газет. Також Пейн вирушила на Південь, щоб написати «The South at the Crossroads», у якій виклала багато інформації про боротьбу за громадянські права.
Етель їздила за кордон, де висвітлювала міжнародні події. Вона брала участь в азіатсько-африканському саміті в Бандунг, була на зустрічі віцепрезидента Ніксона з королем Гани, а також писала про війну у В’єтнамі.
Останні роки життя
У 1970 році Пейн змогла подолати ще одну перешкоду, ставши першою афроамериканською жінкою, яка виступила на національному телеканалі як радіо- і телекоментаторка. З 1972 року по 1982 рік вона працювала на каналі CBS. У 1978 році їй довелося залишити газету, проте протягом року вона зайняла пост професора в Школі журналістики в Університеті Фіска в Нешвіллі, штат Теннессі. Паралельно Етель продовжила писати й активно виступати за звільнення Нельсона Мандели.
28 травня 1991 року Етель Пейн померла від серцевого нападу. Ведучи чесну діяльність упродовж життя, ця жінка заробила собі позитивну репутацію. Її запам’ятали за прямолінійний стиль письма та важливі запитання, які вона без найменшого сумніву ставила впливовим людям.