Професійне життя мешканок Чикаго було і залишилося різноманітним. Багато хто зміг освоїти ті професії, які раніше вважалися чоловічими, пише chicagoka.com.
Рання трудова культура в Чикаго
Культура праці — це сукупність ідеологій і практик, що виникають під час взаємодії людей з робочим середовищем. Вона формувалася в Чикаго насамперед завдяки різноманітності можливостей працевлаштування. У період становлення міста культура торгівлі хутром активно розвивалася завдяки взаємодії між потаватомі та білими торговцями. Шлюби, звичаї, призвели до того, що багато людей стали переймати індіанські звичаї. Таким чином, в одній із ранніх трудових культур Чикаго існувала суміш прикордонної автономії культури корінних жителів, підприємницьких цінностей і фінансової незалежності.
Упродовж XIX століття праця у місті характеризувалася нестабільністю. Залежність від природних продуктів для отримання прибутку — сільського господарства, тваринництва, льоду та деревини вимагала від людей дій із ритмами сезонів. Тобто навесні вони саджали овочі, фрукти, восени — збирали врожай і заготовляли деревину, а взимку — рубали кригу, випасали худобу та свиней. Проте ніхто не був застрахований від посухи чи пожеж, які могли миттєво знищити все.
Поширена робота в XIX столітті
Білі чоловіки, як правило, влаштовувалися на тимчасову роботу. Вони підпорядковувалися босові й працювали протягом сезону, отримавши оплату, шукали собі іншу сферу діяльності. За важку працю їм платили сущі копійки, яких було недостатньо, для того, щоб прогодувати велику сім’ю.
Мабуть, найпопулярнішою діяльністю в Чикаго в середині XIX століття було виробництво пиломатеріалів. Лісопромисловці з озера Мічиган наймали робітників, укладаючи з ними сезонні контракти. Працювати доводилося від світанку до заходу сонця щодня. Робітники мали приходити зі своїми сокирами та платити за проїзд до лісозаготівельних ділянок на іншому березі озера. Щодо обов’язків, бідним робітникам доводилося тягати колоди, рубати їх і складати на купи. Натомість вони отримували кімнату для проживання, харчування та від 100 до 200 доларів на рік. Бувало й таке, що їхніх дружин і дітей наймали для прибирання та приготування їжі.
У перші десятиліття XIX століття в місті функціонували невеликі майстерні, які потребували ремісників. Учнівство і подальше працевлаштування були індивідуальними, оскільки червонодеревники, шпаклювальники, машиністи та інші фахівці розробляли проєкти й виготовляли продукцію.
У 1840-х роках з’явилися перші канали та залізниці. Таким чином, у 1850-х роках ринок збуту в Чикаго збільшувався з кількох сотень миль до всієї країни, а також з’явилися засоби для перевезення людей і товарів на великі відстані. Чикаго стало місцем зосередження великої кількості товарів: пиломатеріалів, руди, свиней і рогатої худоби. Після Великої пожежі в 1871 році у місті почало активно розвиватися будівництво, що призвело до появи роботи для лісорубів, теслярів, чорноробів і малярів, а також супутньої потреби в магазинах і різних послугах.
Особливо великий попит на робочу силу в місті збігся з припливом іммігрантів. У 1850-1860-х роках до Чикаго приїхали ірландці, німці та скандинави, а з 1870-х років сюди хлинули вихідці з Європи. Усі вони перебували в пошуку роботи й можливостей для розвитку. Ці некваліфіковані люди, які не знали англійської мови, влаштовувалися на заводи, бойні, металургійні підприємства. До 1890-х років троє з чотирьох жителів Чикаго були або іммігрантами, або їхніми дітьми.
Важка праця за копійки
Важливо зазначити, що в Чикаго приїжджали люди не тільки з далеких країн. Десятки тисяч з американських маленьких містечок і ферм прагнули до перспектив, які відкривалися для них у місті. У 1890-х роках із Півдня до Чикаго прибуло багато американців. Більшість чорношкірих мігрантів наймалися прислугами й поденниками. У 1910-х роках, коли відкрилися промислові робочі місця, афроамериканці тут же їх зайняли.
Фабричні робітники не проходили особливої підготовки й працювали по багато годин у дуже важких умовах. Більшість із них були білими іммігрантами. Жінки віддавали перевагу швейному виробництву. Фабричні робітники виробляли багато виробів вручну протягом 10-14 годин шість днів на тиждень. До кінця століття фабрики перетворилися на великі підприємства. У 1800 році понад 75000 чиказьких робітників працювали на м’ясокомбінатах, виробництві одягу, чавуну, сталі, ливарному виробництві, у поліграфіях. До 1920 року 70% робітників були зайняті в обробній промисловості. Особисті стосунки між роботодавцями й підлеглими ставали складнішими в міру зростання підприємств. Майстер заводу керував працівниками, до його обов’язків входив розподіл годин і завдань, а також мав право приймати й звільняти на власний розсуд. Окремо слід відзначити методи пошуку роботи. Люди могли знайти її через кадрові агентства, салони, профспілки, газетні оголошення.
Перспективи для жінок
У чиказькому корпоративному середовищі XIX століття було дуже мало жінок. У них на відміну від чоловіків був менший вибір роботи. Вони найчастіше влаштовувалися на швейні, млинові та взуттєві фабрики, а також домашніми прислугами та прачками. Були й такі, хто звертався до проституції. Гільда Полачек, польська єврейка, сім’я якої іммігрувала до Чикаго в 1892 році, у 14-річному віці покинула школу і влаштувалася на трикотажну фабрику на Стейт-стріт. Тільки уявіть, цілих 6 днів на тиждень по 10 годин на день вона керувала величезною машиною, поки її не звільнили за участь у профспілкових зборах. Потім дівчина працювала на фабриці з пошиття сорочок, де по 10 годин на день шила манжети.
Білі корінні жінки також знаходили можливості в нових професіях, як-от професійна освіта та бібліотечна справа, а також часто влаштовувалися канцелярськими службовцями та працівницями універмагів. Заробітна плата в них була нижчою, ніж у чоловіків, а профспілки виникали набагато рідше.
Уже у XX столітті професії, що визначалися як жіночі, зазнали величезних змін. Наприклад, канцелярська робота, яку колись виконували чоловіки, після винаходу друкарської машинки перетворилася на жіночу. Станом на 1920 рік у чиказькій торгівельній компанії Montgomery Ward працювало понад 1000 афроамериканок.
Робота домашньою прислугою, яка свого часу охоплювала групу працівниць, які проживали в будинках або на підприємствах роботодавців, стала поденною. Також жінки працювали офіціантками, попри низьку оплату.
У другій половині XIX століття в Чикаго відкривалися великі універмаги, включно з Marshall Field’s, де працювала велика кількість жінок. Менеджери навчали продавчинь етикету і товарознавства. Важливо зазначити, що в 1904 році чисельність персоналу в цьому закладі досягла 10 000 осіб, які обслуговували до чверті мільйона покупців на день. Взаємодія між менеджерами, продавчинями та покупцями сприяла розвитку навичок соціальної взаємодії та ініціативи, а також дозволила працівницям роздрібної торгівлі мати відносно автономне робоче середовище. Багатьох із них називали «women adrift» — термін, що позначає незаміжніх жінок. Незабаром вони створили в Чикаго своєрідну субкультуру робочих дівчат, кинувши виклик вікторіанським приписам поведінки, а також вплинувши на популярну культуру. Ця група жінок, до якої увійшли молоді, літні, білі жінки, афроамериканки, жила в пансіонах. Учасниці відвідували ресторани, танцювальні зали та театри.
Для більшості заміжніх жінок добробут сім’ї був на першому місці. Зазвичай вони добровільно і безплатно брали участь у суспільній культурі через такі організації, як церква, клуби та шкільні товариства на кшталт Асоціації батьків і вчителів. Тим самим, роблячи внесок у суспільне середовище. Крім того, ведення домашнього господарства та догляд за дітьми також було неоплачуваною працею. Зарплати чоловіка найчастіше не вистачало на утримання сім’ї, тому жінки поповнювали сімейний бюджет, неофіційно підробляючи акушерками, прачками, продаючи товари вдома.
У XX столітті культура промислової праці в Чикаго почала змінюватися. Науковий менеджмент прийшов у багато великих корпорацій. У зв’язку з цим у цехах почали впроваджувати сучасні технології виробництва. У цей період жінки стали працювати на фабриках, які раніше були для них недоступними. З прийняттям певних законів вони отримали доступ до великої кількості професій, але це вже інша історія.