Ця жінка, відома як Леона Вудс і Леона Маршалл-Ліббі, зробила величезний внесок у виготовлення першої ядерної бомби. Разом із командою відомих вчених Леона побудувала ядерну ланцюгову реакцію, що призвела до створення зброї масового ураження. Детальніше про її кар’єру та життя поговоримо на chicagoka.com.
Дитячі та юнацькі роки
З’явилася на світ Леона в 1919 році на невеликій фермі Ла-Грейндж, штат Іллінойс. Її батьки Вайтстілл і Мері Вудс навчалися в Чиказькому університеті. Батько дівчинки в 1913 році здобув ступінь юриста. З раннього віку Вудс проявляла інтерес до навчання. Вона відвідувала середню школу Lyons Township, яку в 14-річному віці закінчила. У 1935 році дівчинка вступила до коледжу при Чиказькому університеті. Під час навчання у закладі вищої освіти Леона брала участь у різних гуртках. Вона обожнювала грати в баскетбол, і незабаром її обрали капітаном жіночої команди першокурсників. Також Вудс стала членкинею кабінету студентського відділення YMCA. У складі цієї групи вона брала активну участь у безлічі різних заходів, включно з організацією чаювань для першокурсників і волонтерською роботою в спільноті. У 1938 році в 19 років вона здобула ступінь бакалавра мистецтв з хімії.
Робота в команді Фермі
Вудс дуже хотіла продовжити займатися наукою, тому здобула ступінь доктора філософії та хімії в Чиказькому університеті. Як аспірантка вона працювала під керівництвом відомих хіміків Роберта Маллікена і Станіслава Мрозовського. У 1942 році захистивши дисертацію зі спектроскопії молекул оксиду кремнію, Леона стала учасницею команди хіміка Енріко Фермі. Важливо зазначити, що група Фермі займалася атомними дослідженнями відомими як «Manhattan Project». У 1939 році, коли почалася Друга світова війна, США разом із Великою Британією почали працювати над створенням атомної бомби. У 1941 році Америка вступила у війну і стала приділяти більше уваги й фінансових ресурсів атомним дослідженням, значно випередивши британців. Над проєктами працювало безліч відомих установ і вчених по всій території США. Лабораторії були розташовані в багатьох місцях, включно з Іллінойсом, Вашингтоном і Теннессі.
Фермі та його команда, зокрема й Вудс, проводили експерименти, щоб визначити, як викликати самопідтримувану ланцюгову ядерну реакцію, адже вона була головним ключем розуміння того, як створити атомну бомбу.
У межах своєї роботи в Чикаго, Леона розробила лічильник трифториду бору, який дуже швидко показував активність нейтронів. Це було дуже важливо для ланцюгової ядерної реакції. Працюючи в умовах секретності на покинутому міському стадіоні Чиказького університету, команда створила установку Chicago Pile 1 (CP-1). Вона мала розміри 20 футів у висоту і 25 футів завширшки. Крім того, складалася з 57 шарів матеріалу, в яких було 380 тонн графіту, 50 тонн оксиду трубчастого сплаву. Експеримент проводили для того, щоб визначити, чи можна створити ядерний тиск за допомогою цих матеріалів. Важливо відзначити, що Вудс була єдиною жінкою, присутньою на стадіоні, і їй не дозволили працювати з графітовими блоками, але вона допомогла відкалібрувати детектори, вимірявши поперечний переріз нейронів за допомогою радій-берилію і марганцевої фольги.
Відкриття ядерної реакції
Взимку 1942 року команда Фермі перевірила одну гіпотезу і досягла колосального успіху. Перший крок до створення ядерної бомби було зроблено. За експериментом вели спостереження 42 вчених. У 32-річному віці Вудс стала першою і єдиною жінкою, свідком цієї події. За допомогою свого лічильника вона вимірювала рівень нейтронної активності під час експерименту.
Частиною процесу створення ядерних бомб було накопичення плутонію та урану, які й викликали виникнення ядерної реакції. Під час війни створили 3 атомні бомби: одна з урану і дві з плутонію. Для переробки останнього в Ханфорді, штат Вашингтон побудували спеціальний завод. Під час Другої світової війни, Леона стала працювати в Ханфорді, допомагаючи в процесі консолідації постачання плутонію. Важливо зазначити, що матеріал, отриманий там, використовували для створення другої ядерної бомби, яку скинули на Нагасакі 9 серпня 1945 року, а війна закінчилася через кілька днів.
У 1943 році Вудс вийшла заміж за колегу-фізика Джона Маршалла, після того, як команда Фермі переїхала в Арагонську національну лабораторію. Незабаром вона завагітніла і почала приховувати своє положення від більшості колег, надягаючи вільний одяг і приходячи на роботу набагато раніше, ніж зазвичай, щоб інші не помітили її ранкову нудоту. У 1944 році Леона народила сина Пітера і через кілька днів після пологів повернулася на роботу.
У 1946 році вони з чоловіком переїхали на ядерний об’єкт, що зароджувався, у Ханфорді та приєдналися до команди лабораторії, якій на той момент доручили стежити за увімкненням першого реактора. Цінуючи роботу, Леона залишила свого маленького сина з матір’ю. Жінці довелося дуже важко, оскільки працювати потрібно було по змінах. Маршалл намагалася зробити так, щоб ходити з чоловіком в одну зміну. Хоча восени 1944 року реактор вийшов на критичний режим, і через кілька годин різко впала потужність, після чого він повністю зупинився. Спочатку Маршалл подумала, що це трапилося через витік води, але, як виявилося, операторам вдалося увімкнути його на ніч, але через кілька годин він знову вимкнувся.
Якось Леоні поставили запитання про її участь у програмі створення атомної зброї та скиданні бомб на Японію, вона відповіла, що ці дії були необхідні, а також розповіла, що якби не залучили ядерну зброю, то могла загинути велика кількість союзників. Також Маршалл підкреслила реальні побоювання наукової спільноти, що Німеччина дізнається, як створити ядерну бомбу, раніше за союзників.
Наукова діяльність
Коли закінчилася Друга світова війна, Маршалли повернулися в Чиказький університет, де Леона продовжила роботу в Інституті ядерних досліджень під керівництвом Фермі. У 1949 році вона народила другого сина. У 1954 році шлюб жінки розпався. Офіційно Леону з колишнім чоловіком розлучили в 1955 році, і вона незабаром вийшла заміж за Вілларда Ліббі. Переживши неприємності та складнощі, Вудс перейшла до Інституту перспективних досліджень у Принстоні, а потім до Брукхейвенської національної лабораторії. Важливо зазначити, що команда Фермі регулярно проводила збори в Чиказькому університеті й відзначала свої великі досягнення в галузі ядерних досліджень. За великий внесок Ліббі, її відзначив журнал Mademoiselle у 1946 році й назвав однією з найкращих жінок року.
Останні роки життя
Ліббі продовжила роботу в галузі хімії, отримавши численні стипендії в Інституті ядерних досліджень Чиказького університету. У 1962 році її призначили професоркою у Нью-Йоркському університеті. Пізніше вона перевелася на фізичний факультет Університету Колорадо. Остання наукова посада Ліббі була в Каліфорнійському університеті, де вона обіймала посаду професорки екологічних досліджень та інженерії. У цей період учена займалася розробкою нових методів вивчення річних змін температури та опадів за допомогою ізотропного співвідношення кисню та вуглецю. У 1986 році Леона Ліббі пішла з життя від інсульту, залишивши за собою велику спадщину.