Джон Вотсон — вельмишановний психолог, який відіграв дуже важливу роль у розвитку біхевіоризму. Він відомий своїми дослідженнями процесу зумовлювання та експериментом «Little Albert», у якому вдалося продемонструвати, що дитина може бути зумовлена страхом перед раніше нейтральним стимулом. Незліченні дослідження цієї великої людини довели, що страх може поширюватися на інші подібні об’єкти, пише chicagoka.com.
Дитинство і юність, розвиток кар’єри
З’явився на світ майбутній психолог 9 січня 1878 року в Грінвіллі, Південна Кароліна. Мати хлопчика Емма була вірянкою і назвала сина на честь свого баптистського священника, сподіваючись, що в підлітковому віці він приєднається до духовенства, однак цього не сталося. Дитинство Джона складно назвати безтурботним, хлопчик ріс дуже запальним і часто встрявав у неприємності. Його двічі заарештовували за бійки й порушення громадського порядку. У школі Вотсон дуже погано вчився, вчителі постійно скаржилися на нього батькам.
У 16-річному віці завдяки зв’язкам матері він вступив до Університету Фурмана. Закінчивши його, через п’ять років зі ступенем магістра, Джон почав вивчати психологію в Чиказькому університеті, де і розробив свої унікальні теорії поведінки. У 1903 році він представив свою дисертацію в університеті, здобув докторський ступінь із психології та залишився там працювати як професор-дослідник. У 1908 році Вотсон отримав посаду викладача в Університеті Джонса Гопкінса. У 1919 році він опублікував свою роботу «Psychology from the Standpoint of a Behaviorist», яка поклала початок поведінковій психології. У кількох його експериментах брали участь немовлята, і в архівах університету досі зберігається великий набір знімків, зроблених у 1917 році, що ілюструють ці експерименти.
Вотсон пропагував ідеї виховання дітей, які для багатьох здавалися жорстокими. Він вважав, що прояв надто великої опіки над дитиною є серйозною помилкою, оскільки це посилює емоційну її прив’язаність до батьків і ускладнить її формування як особистості. Вотсон стверджував, що з дітьми, які можуть самостійно пересуватися, потрібно поводитися як із дорослими.
Скандальний експеримент
У своєму експерименті відомому як «Little Albert», Джон і асистентка викликали страх білого щура у 9-місячного немовляти. Вони домоглися цього, неодноразово даючи малюкові щура в супроводі гучного шуму. Таким чином, їм вдалося продемонструвати, що страх переноситься і на інші предмети. Етика цього дослідження сьогодні піддається критиці, особливо тому, що страх дитини так і не був витіснений.
У 2009 році вчені припустили, що маленьким Альбертом був хлопчик Дуглас Мерріт. Питання про те, що сталося з дитиною, інтригувало багатьох протягом десятиліть. Дослідникам вдалося з’ясувати, що дитина померла у віці 6 років.
Розплата за зраду
Працюючи в Університеті Джонса Гопкінса, маючи гарну репутацію та повагу, бувши одруженим на Мері Ікес, Джонс закрутив роман з аспіранткою Розалі Рейнер. Жінка походила зі знаменитої родини й жила з батьками. Мері знала про зраду чоловіка і задумала помститися, коли Рейнери запросили їх на вечерю, вона прикинулася, що погано почувається, і попросила піднятися нагору, щоб відпочити. Під цим приводом вона обшукала кімнату і знайшла листи, написані Джонсом коханці. Потім ображена жінка подала чоловіка до суду з вимогою розлучення і передала листи як доказ. Незабаром багато з них потрапили в газети. У 1921 році вона отримала розлучення і хорошу компенсацію, а всього через кілька днів Вотсон одружився з Рейнер. Однак прожили вони не довго, у 36-річному віці нова кохана померла. Колеги, дізнавшись про ганебний вчинок чоловіка, були в жаху і зажадали його відставки. Вотсон не пручався. Залишивши викладацьку діяльність, він зайнявся рекламою і всього за два роки зміг піднятися до керівної посади. Не маючи можливості заробляти на життя, Джонс влаштувався в агентство «J. Walter Thompson» і став піонером у застосуванні психології в рекламі. Він використав біхевіоризм, змусивши споживачів купувати товари.
Внесок у психологію
У 1913 році Вотсон опублікував свою новаторську статтю про біхевіоризм «Psychology as the Behaviorist Views It». Оскільки в теорії було мало доказів конкретного механізму поведінки, багато колег Вотсона не прийняли його переконання як науково обґрунтовані. Книга «Psychology from the Standpoint of a Behaviorist», опублікована в 1919 році, була прийнята позитивно, хоча біхевіористські теорії Вотсона відкинули в академічних колах.
Біхевіористська теорія Вотсона фокусувалася не на внутрішніх емоційних і психологічних станах людей, а на їхній зовнішній поведінці. Він вважав, що фізичні реакції людини дають єдине уявлення про її внутрішні дії. Більшу частину своєї кар’єри він присвятив застосуванню своїх теорій у вивченні розвитку дітей і раннього навчання.
Біхевіоризм Вотсона справив тривалий вплив на дискусію «природа проти виховання», а його роботи показали, що ранній досвід відіграє важливу роль у формуванні особистості. Вотсон проклав шлях для наступних біхевіористів, таких, як Б. Ф. Скіннер. Деякі фахівці в галузі психічного здоров’я використовують біхевіористські принципи для позбавлення пацієнтів від фобій і страхів. Крім того, рекламодавці часто залучають біхевіористське зумовлення, щоб спонукати споживачів до купівлі товарів.
Пішов із життя великий психолог у 1958 році. За внесок у психологію перед смертю він отримав Золоту медаль від APA.