Вона була господинею великого будинку, який часто відвідували Джон Браун, Аллен Пінкертон та інші впливові люди. Ця жінка дала притулок і нагодувала рабів-утікачів, які приходили до її дверей і просили допомоги, перед відправленням їх до Канади. А найголовніше — вона безстрашно відстоювала права афроамериканців. Йдеться про феміністку Мері Д. Річардсон-Джонс. Детальніше про її життя поговоримо на chicagoka.com.
У пошуках хорошого життя
Мері Річардсон народилася в 1819 році в Мемфісі, штат Теннессі. У 1838 році Мері разом із сім’єю переїхала в Олтон, округ Медісон, штат Іллінойс. У той період афроамериканці селилися на Середньому Заході, де було багато землі для ведення бізнесу, будинків, шкіл і церков. У 1841 році Мері вийшла заміж за Джонсона Джонса з Північної Кароліни й разом вони почали брати активну участь у діяльності афроамериканської спільноти.
У 1845 році подружжя почало шукати місце, де Джон зміг би відкрити свою справу, і вирішило переїхати до Чикаго. Дорогою їм ледь вдалося уникнути арешту, бо їх звинуватили в тому, що вони раби-втікачі. У Чикаго вони прибули маючи в кишені 3 долари. Попри все вони не тільки змогли добре влаштуватися, а й продовжили свою активну діяльність, допомагаючи захищати й розвивати афроамериканську спільноту.
Громадська діяльність
Джонси стали членами старої громади афроамериканців у Чикаго, заснованої як молитовна група в 1844 році. Три роки потому парафіяни об’єдналися з афроамериканською методистською єпископальною церквою, розташованою у Квінн Чапел. Незабаром вона стала центром активності чорношкірих активістів Чикаго, які заявили, що знищення рабства відіграло важливу роль у їхньому духовному житті. Як і більшість афроамериканських громад в Америці XIX століття, парафіяни церкви будували свою діяльність у рамках парадигми. Вчення Христа змушувало їх домагатися справедливості та громадянських прав для всіх чорношкірих, причому незалежно від їхнього статусу. Мері та ще три афроамериканські жінки завжди виступали за справедливість. Вони не підтримували закони, спрямовані проти афроамериканців.
Невдовзі Джонси перетворили свій будинок на центр активізму чорношкірих, організовуючи опір обмежувальним законам. Вони допомагали сотням поневолених людей тікати до Канади в той час, коли такі дії були незаконними. У 1905 році Мері особисто вантажила втікачів до потягів, поки за ними спостерігали ловці рабів, яких стримував натовп борців із рабством. Джонс вела облік тих, кому вона допомагала, писала листи колишнім втікачам і за потреби завжди допомагала.
У 1861 році Джонси заснували баптистську церкву Олівет, у якій знаходилася перша бібліотека для афроамериканських читачів. У 1871 році вона заснувала при церкві групу допомоги під назвою «Workers for the King».
Великі досягнення
Мері була впливовою жінкою з сильними переконаннями, яка виступала за інтеграцію громадянських прав. У 1871 році її обрали комісаром округу Кук, вона стала першою афроамериканкою, яка обіймала державну посаду в Іллінойсі. Всю себе Джонсон присвятила філантропії та активізму. Вона зробила величезний внесок у будівництво Халл-Хаус і клубу Філліс Вітлі в Чикаго. Мері також підтримувала молодих чорношкірих чикагців, надала багатьом житло у своєму будинку. Вона брала активну участь у розвитку жіночих клубів і стала першою головою нового клубу Іди Б. Веллс у 1894 році. Крім цього, вона керувала жіночою секцією літературного клубу Пруденс Крендалл, відомого форуму чорношкірих активістів і феміністок у Чикаго. Джонс стала хорошою наставницею нового покоління лідерок серед афроамериканських жінок, включно з Веллс і Елізабет Ліндсей-Девіс. Померла Мері Джонс у 1909 році.