Ім’я Лоуренса Фрідмана назавжди залишиться в історії американської психіатрії як символ глибокого аналізу людської поведінки, зокрема темного її боку — агресії, злочинів і тероризму. Професор, науковець і мислитель, він присвятив життя дослідженню того, як психічні процеси формують суспільні явища, а психіатрія може допомогти зрозуміти політичне насильство, вбивства та руйнівні соціальні тенденції. Його робота на межі медицини, права і політики зробила Фрідмана одним з провідних експертів 20 століття у галузі психіатрії насильства. Далі на chicagoka.com.
Біографія
Фрідман народився у Бостоні й здобув ступінь бакалавра у 1940 році, а медичну освіту — у 1944 році в Університеті Тафтса. Під час Другої світової війни він служив у Військово-морському флоті США, де працював лікарем у корпусі медичних резервів. Саме тоді, коли доглядав поранених американських солдатів та німецьких військовополонених, він почав розуміти, що психологічний стан і поведінка людини залежать не лише від обставин, а й від внутрішніх структур особистості.
У спогадах 1975 року Фрідман зазначав, що “особистість передує хворобі і саме вона пояснює, чому одні люди ламаються, а інші витримують”. Це відкриття стало відправною точкою його кар’єри. Після війни він розпочав резидентуру з психіатрії в Єльській медичній школі, а вже у 1949 році приєднався до викладацького складу Єльського університету, де розвивав міждисциплінарний підхід до психіатрії. У 1961 році він приєднався до Університету Чикаго, де продовжив роботу над проблемами насильства, тероризму та політичних вбивств. Його колеги згадували, що Фрідман був “філософом широких цінностей, а не просто техніком”. Він завжди намагався розглядати насильство не лише як клінічне явище, а як прояв глибоких суспільних процесів — страху, ізоляції, потреби у визнанні.
На межі психіатрії та права
Одним з ключових напрямів наукової діяльності Лоуренса Фрідмана стало дослідження зв’язку між психічними розладами і кримінальною відповідальністю. Разом з відомим правознавцем Гарольдом Ласвеллом він розробив концепцію “психіатричного свідка-експерта” та написав книгу “Law, Conformity and Psychiatry”, що стала базовим текстом для юристів і медиків.
Саме Фрідман долучився до створення Model Penal Code — документа, який у 1962 році ухвалив Американський інститут права. Цей кодекс змінив підхід до визначення психічної неосудності, запровадив сучасне розуміння меж кримінальної відповідальності для людей з психічними порушеннями.
Світова громадськість вперше почула ім’я Лоренса Фрідмана після трагічного вбивства президента Джона Кеннеді. Саме тоді, у 1963 році, він створив психологічний профіль потенційних убивць президентів на замовлення Секретної служби США. Його дослідження показали, що політичні вбивці суттєво відрізняються від “звичайних” злочинців. Це відкриття стало ключовим у розумінні психології фанатиків і терористів. На його думку, у таких людей відбувається спотворене ототожнення себе з ідеєю “месії” — вони вважають свої дії частиною божественного або суспільного обов’язку. Його дослідження показали, що такі злочинці часто мають спільні риси: почуття соціальної ізоляції, нестачу самооцінки, глибоке відчуття несправедливості та бажання виправдати власні невдачі звинуваченням системи.
Дослідження серійних вбивць
У 1960-х роках Фрідман розширив свої дослідження, вивчав психологію серійних вбивць. Його підхід поєднував психоаналіз з поведінковими спостереженнями, що дозволило зрозуміти складні механізми агресії та втрати емпатії. У 1970-х роках він одним з перших почав говорити про психіатричні аспекти тероризму, розглядав його не лише як політичне явище, а як форму колективної психопатології.
Ще у 1950–1960-х роках Фрідман був серед провідних науковців, які допомогли сформувати сучасне розуміння юридичної відповідальності у випадках психічних розладів. Як член Консультативного комітету з кримінального права при Model Penal Code, він долучився до розробки правових норм, які визначали критерії неосудності. Його робота вплинула на систему кримінального права США, адже багато штатів пізніше запозичили ці принципи у свої кодекси. Фрідман вважав, що завдання психіатра не полягає у тому, щоб вирішувати винен підсудний чи ні. Його роль — пояснити суду, як саме працювала свідомість людини під час злочину. Це бачення стало основою сучасного підходу до експертизи у судовій психіатрії.
Коли працював у складі Національної комісії з причин і профілактики насильства, створеної президентом Ліндоном Джонсоном, Фрідман досліджував, як суспільні зміни, медіа і технології формують нові типи агресії. Його висновки випередили час — він попереджав, що майбутні війни відбуватимуться не між державами, а між етнічними та релігійними групами, що будуть використовувати терор як інструмент боротьби.
Одним з найвідоміших моментів у кар’єрі Фрідмана стала його участь у судовому процесі проти Джона Вейна Гейсі, серійного вбивці, який позбавив життя 33 юнаків. У 1980 році Фрідман виступав експертом на боці захисту, аналізував психічний стан підсудного. Він описав Гейсі як “одну з найскладніших особистостей, з якими доводилося працювати”. Також він зазначив, що той міг говорити про вбивства так спокійно, “ніби розповідав, як випив склянку води”. Його висновки стали предметом активних дискусій у наукових та юридичних колах, а справа Гейсі згодом увійшла до підручників з кримінальної психології як приклад межі між патологією та відповідальністю.
Наукова спадщина
Фрідман був відомий не лише як теоретик, а і як людина з великим людським теплом. Колеги описували його як уважного слухача, здатного допомогти колезі розвинути ідею і побачити проблему під новим кутом. Його підхід до психіатрії базувався на біопсихосоціальній моделі, що розглядала людину у комплексі — як біологічну істоту, соціальну особистість і носія індивідуальної історії.
Його учні й дослідники відзначали, що Фрідман не боявся виходити за рамки традиційної медицини — він вивчав вплив телебачення на дітей, популяризував природні пологи, аналізував політичну поведінку та роль ЗМІ у створенні образу насильства.
Навіть після виходу на пенсію Фрідман не припиняв аналізувати суспільні процеси. Після терактів 11 вересня 2001 року він глибоко переживав, адже ще десятиліттями раніше передбачав перехід насильства у форму глобального терору.
Лоуренс Фрідман пішов з життя у своєму домі у Гайд-Парку 6 жовтня, на 85 році життя. Його поховали 10 жовтня, а університетська громада готувала меморіальну церемонію на його честь. Його колишня дружина, Дороті, та п’ятеро дітей продовжують берегти пам’ять про нього.
Доктор Лоренс З. Фрідман був не просто психіатром — він став людиною, яка навчила світ по-новому дивитися на злочин, насильство і людську свідомість. Його життя, присвячене аналізу психології вбивць, терористів і політичних фанатиків, відзначило нову еру у судовій психіатрії. Він був одним з тих, хто довів: вивчення людського розуму — це водночас шлях до правди, справедливості й гуманності.