Американський психіатр, нейропсихолог і науковець Рой Річард Грінкер був однією з ключових постатей у розвитку психіатрії США 20 століття. Його діяльність охоплювала клінічну практику, викладання, наукові дослідження та службу у військовій медицині під час Другої світової війни. Грінкер поєднував академічну роботу з практичними інноваціями у психіатрії та психосоматиці, закладав фундамент для інтеграції клінічної медицини з культурними та соціальними аспектами психічного здоров’я. Далі на chicagoka.com.
Біографія
Році Річард Грінкер народився у Чикаго. Його батько був нейропсихіатром. Майбутній вчений здобув ступінь бакалавра природничих наук (B.S.) в Університеті Чикаго у 1919 році, а у 1921 році — ступінь доктора медицини (M.D.) у Rush Medical College. Після завершення навчання він провів післядипломний рік в Європі. Пізніше, у 1933 році, Грінкер знову відвідав Європу, де проходив психоаналітичну підготовку під керівництвом Зиґмунда Фройда. На сторіччя з дня народження Фрейда у 1956 році Грінкер зазначав, що спадок Фройда залишив багато “незавершених справ”, які можна реалізувати лише тоді, коли ідеї минулого сприймаються як вихідні точки, а не як незмінні обмеження.
Він почав академічну кар’єру як інструктор з неврології у Північно-Західному університеті у 1925 році. Його внесок у розвиток психіатрії був відзначений у 1972 році нагородою Distinguished Service Award Американської психіатричної асоціації. У той же рік його колеги та учні видали книгу на його честь “Modern Psychiatry and Clinical Research”.
У 1927 році Грінкер розпочав викладати в Університеті Чикаго. Цей етап його кар’єри став відправною точкою для подальшої наукової роботи, яка поєднувала неврологію, психоаналіз і клінічну психіатрію.
Грінкер протягом 17 років був головним редактором “Archives of General Psychiatry”, наукового журналу Американської медичної асоціації. Цей період його діяльності суттєво вплинув на розвиток американської психіатричної думки, забезпечив платформу для публікацій провідних досліджень у галузі.
Військова служба і праця “Men Under Stress”
Під час Другої світової війни Грінкер служив у Медичному корпусі армії США у Північній Африці. Разом з колегою Джоном П. Шпігелем він написав книгу “Men Under Stress”, яка стала результатом спостережень за психологічним станом військовослужбовців у бойових умовах.
У 1945 році вони також видали працю “War Neuroses”, що досліджувала військові неврози та психічні розлади, спричинені бойовим досвідом. Рой Річард Грінкер активно популяризував ідею інтеграції психіатрії з культурною антропологією. Він досліджував як соціальні, економічні та історичні контексти формують ставлення до психічних розладів. Він підкреслював важливість навчання молодих спеціалістів через поєднання клінічної практики та наукових досліджень і був наставником для багатьох поколінь психіатрів у США. Його підходи вплинули на формування сучасної психіатричної освіти та підвищення чутливості системи охорони психічного здоров’я до культурних відмінностей пацієнтів.
Наукова та клінічна діяльність
Після завершення війни, у 1946 році, Грінкер повернувся до Чикаго. Він очолив Інститут психосоматичних і психіатричних досліджень і підготовки при лікарні Michael Reese Hospital. Також він працював аналітиком у Чиказькому інституті психоаналізу.
У період з 1951 року по 1969 рік він обіймав посаду клінічного професора психіатрії в Університеті Іллінойсу, а також викладав у Північно-Західному університеті. З 1969 року став професором психіатрії у Медичній школі Університету Чикаго.
Грінкер є автором і співавтором низки важливих наукових робіт, серед яких:
- “Grinker’s Neurology” (1933);
- “Men Under Stress” (з John P. Spiegel, 1945);
- “War Neuroses” (з John P. Spiegel, 1945);
- “Psychosomatic Research” (1953);
- “Anxiety and Stress” (з H. Basowitz, H. Persky, S. J. Korchin, 1955);
- “The Phenomena of Depressions” (з J. Miller, M. Sabshin, R. Nunn, J. C. Nunnally, 1961);
- “Toward a Unified Theory of Human Behavior: An Introduction to General Systems Theory” (з Helen MacGill Hughes, 1967);
- “The Borderline Syndrome: A Behavioral Study of Ego Function” (з B. Werble & R. C. Drye, 1968).
Протягом кар’єри Грінкер опублікував 28 книг та 368 наукових статей. Його публікації охоплюють широкий спектр тем — від неврології до системних теорій поведінки, психосоматики та депресивних розладів.
Погляди Роя Річарда Грінкера
Рой Річард Грінкер рішуче стверджував, що ніхто з нас не є “нормальним”. І не лише це — він наголошував, що саме поняття норми може бути не лише ілюзорним, а й небажаним. Як приклад він наводить дослідження 1945 року, коли лікар Роберт Лату Дікінсон та художник Абрам Бельскі опитали 15 тисяч молодих білих чоловіків і жінок у США та на основі статистичних середніх створили скульптури “нормальної” людини. Результати були далеко не привабливими, але вони демонструють, наскільки люди одержимі ідеєю “нормальності”. А це лежить у самому серці того, як ми говоримо і думаємо про психічне здоров’я. Саме ця одержимість, за його словами, породжує стигму — головну тему його останньої книги “Nobody’s Normal: How Culture Created the Stigma of Mental Illness”.
Грінкер пояснював, що стигма психічних захворювань має коріння у соціальних та економічних процесах: капіталізмі, колоніалізмі, індустріалізації та работоргівлі. Стигма завжди супроводжується “клеймом” — люди, яких суспільство вважає небажаними, маркуються як “божевільні”, “негідні”, “дикі” або “нетрадиційні”, ізолюються та часто піддаються дискримінації. Це тягар, який найчастіше лягає на маргіналізовані та пригноблені групи. У США люди з психічними розладами нерідко потрапляють до поліції замість лікарні, а стигматизовані діагнози — такі як шизофренія чи розлад особистості — непропорційно часто ставили жінкам та людям різних рас.
Водночас Грінкер показував, що можна дивитися на психічні хвороби інакше, без розділення на “психологію” та “біологію”, “розум” і “тіло”. Він наводив приклад народу з Намібії. В їхній культурі симптоми психозу не сприймаються як хвороба тіла чи провина розуму. Вони пояснюють їх дією зовнішніх духів, що усуває стигму відповідальність людини, але при цьому не суперечить лікуванню медикаментами. Такий підхід не лише зменшує страждання, а й знижує тягар соціальної стигми. Грінкер ставив фундаментальне питання: як ми боремося зі стражданням, що відбувається у людському розумі та завжди тісно пов’язане з культурою? Його книга демонструє, що історії страждання часто не полегшували біль, а навпаки — дегуманізували людей і позбавляли їх гідності.
Грінкер залишив по собі величезну спадщину в американській психіатрії. Він був засновником та колишнім головою Інституту психосоматичних та психіатричних досліджень і навчання при лікарні Майкла Різі у Чикаго. Він вплинув на формування багатьох провідних психіатрів та фахівців у галузі психічного здоров’я. У 1950 році він заснував Інститут психосоматичних та психіатричних досліджень, який очолював до виходу на пенсію у 1976 році, але продовжував викладати до 1989 року. Він був почесним професором трьох університетів: Чиказького університету, Університету Іллінойсу та Північно-Західного університету.