Ґвендолін Брукс — одна з найвпливовіших американських поетес 20 століття. Вона авторка понад 20 чудових книжок, перша афроамериканська поетеса, яка отримала Пулітцерівську премію. Протягом 32 років Брукс обіймала посаду поета-лауреата Іллінойсу, пише chicagoka.com.
Письменниця з дитинства
Народилася Ґвендолін Брукс 7 червня 1917 року в місті Топіка, штат Канзас. Її мати була вчителькою, батько — вахтер. Коли Ґвендолін виповнилося 6 років, сім’я переїхала до Чикаго. Тут дівчинка почала вчиться в початковій школі, а потім перевелася в престижну інтегровану середню школу Академії Гайд-Парку. Після 4 років навчання тут, Брукс закінчила навчання в інтегрованій середній школі Енглвуд.
Брукс з раннього дитинства плекала любов до літератури. Батьки всіляко підтримували пристрасть доньки до читання і письма. У 13 років Ґвендолін опублікувала свій вірш “Eventide” в дитячому журналі “American Childhood”. До 16 років вона написала й опублікувала близько 75 віршів.
Коли Ґвендолін виповнилося 17 років, вона спробувала стати ведучою поетичної колонки “Lights and Shadows” в афроамериканській газеті “Chicago Defender”. Однак спроба виявилася невдалою, оскільки їй було відмовлено. Після цього Брукс змінила кілька місць, зрештою почала працювати друкаркою.
У 1941 році молода письменниця брала активну участь у поетичних семінарах. Один з найзначніших для її кар’єри був організований Інес Старк.
Незабаром вірші Брукс позитивно сприйняла громадськість. У 1943 році вона здобула поетичну нагороду на конференції письменників Середнього заходу.
Розвиток кар’єри
У 1945 році світ побачила перша збірка Брукс “A Street in Bronzeville”, яка отримала визнання критиків. Ця книга принесла письменниці небувалу популярність і привела її до стипендії Ґуґґенхайма та інших нагород. Свою другу книгу “Енні Аллен” письменниця написала в 1949 році. За неї вона отримала Пулітцерівську премію в галузі поезії.
У 1950 Брукс опублікувала свій єдиний роман “Maud Martha”.
Решту своїх робіт вона присвятила політиці, у них відкрито писала про расову дискримінацію та утиск прав афроамериканців.
У 1960 році Брукс почала викладацьку кар’єру. Вона працювала в Колумбійському коледжі в Чикаго, Чиказькому державному університеті, Північно-східному університеті Іллінойсу. Паралельно Ґвендолін продовжувала писати й публікуватися.
У 1960 році вона опублікувала свою третю збірку віршів “The Bean Eaters”, до якої увійшов її улюблений вірш “We Real Cool”. У ньому розглядаються теми юності, бунтарства, моралі. У 1968 році письменниця опублікувала збірник віршів “У Мецці”, який було номіновано на Національну книжкову премію в галузі поезії.
У 1962 році сам 32-й президент США Джон Кеннеді запросив Брукс взяти участь у фестивалі поезії, який проводила Бібліотека Конгресу. Відтоді вона почала викладати курс творчого письма.
У 1985 році письменницю призначили консультантом з поезії при Бібліотеці Конгресу США.
За великі заслуги Ґвендолін Брукс було введено до Національної Зали Слави Жінок. У 1994 році вона виступила як доповідач на Джефферсонівських лекціях — це була найвища честь для американських письменників і поетів.
У 1995 році Брукс нагородили Національною медаллю мистецтва. Крім інших премій і нагород, які вона здобула впродовж своєї кар’єри, Ґвендолін стала володаркою понад 75 почесних ступенів від коледжів та університетів по всьому світу.
Домогтися такого великого успіху Ґвендолін Брукс змогла завдяки любові до літератури.
Померла легендарна поетеса у 2000 році від раку, залишивши за собою велику літературну спадщину.